Читати книгу - "Жити — пити"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Всі вивалили з залу, я тут сама. Треба схопити ще келишок. На порозі двоє у формі. Куди ви мене тягнете, хлопці? За мною прийшла машина? Дуже дякую, але я ще нікуди не їду! Все лише почалося! Всім весело! Всі все зрозуміли! Ви знаєте, кого ви тягнете до своєї паскудної машини? Ви бачили моє посвідчення? Я – авторка семи книжок! Так, восьму я, може, й назву «Треба менше пити»! І я її напишу! Неодмінно! Вам усім на зло!
Сергій Жадан
Бари мого дитинства
50
Алкоголь навчив мене ставитися до життя, мов до кредиторів, – зі стриманою вдячністю. Алкоголь – найкраще, що зі мною сталося. Після любові й віри, звісно. Алкоголь зробив кров мою теплою, а тіло – сухим. Алкоголь пояснив мені, як можна не боятися й не соромитись. І не боятися соромитись. Він загострив мій нюх і підвісив мені до язика срібні дзвоники печалі. Показав межі можливого й необмеженість примарного. Відкрив мені механізми всіх головних ритуалів, які рухають нами в цьому кольоровому помаранчево-бузковому просторі, показав, що життя прискорюється саме на весіллях та поминках, коли разом збираються чоловіки з суворими серцями й жінки з глибокими очима. Адже так просто їх не збереш, не примусиш слухати одне одного. їх так багато різнить, вони ні в чому одне на одного не подібні, їм ніколи й нізащо не втриматись разом. І ось саме тут з'являється він. І починається найцікавіше.
100
У дитинстві немає нічого таємнішого за алкоголь. Немає нічого загадковішого та солодшого. Немає нічого більш гіркого. Немає нічого більш досяжного. Більш невідворотного й неуникненного – немає так само. Алкоголь у дитинстві подібний до електрики – він освітлює тьмяні від утоми й утіхи обличчя дорослих, тепло світить крізь важке пляшкове скло, на нього злітаються духи та янголи наших помешкань. Дорослі всього цього зазвичай не помічають, проте дитяче, не зіпсоване досвідом око легко вихоплює з повітря це крихке коливання невидимого дихання тих, хто кружляє над вагою та золотом алкоголю, хто винюхує ледь відчутний дух вогню та холодного цукру, хто вилітає у чорні вікна та комини, сповнений відваги та незламності. За алкоголем стоять перші янголи, яких нам трапляється бачити в дитинстві, вони приходять у дім саме на свята, саме тоді, коли дорослі дістають із шухляд, столів, закамарків і сховків коштовні згустки пекучої вологи. Меткий дитячий розум щоразу ловить це зародження свята, його перші, ще невидимі знаки, поштовхи, що свідчать про музику та співи, які незабаром залунають у чорному повітрі святкової ночі.
У дитинстві я зрозумів, що алкоголь належить чоловікам – він опікується ними, вони залежать від нього, разом вони здатні на будь-які чудеса та геройські вчинки, разом їх важко спинити й неможливо ігнорувати. Чоловіки заправляються алкоголем, мов бронетехніка пальним, після чого м'язи їхні стають твердими, як корабельна сосна, а рухи пластичними й точними, мов у кіборгів. Чоловіки п'ють алкоголь за здоров'я й за упокій, за тих, хто в дорозі, і тих, хто повернувся, за тих, хто втрачає свободу, й тих, хто її знову відшукує, за друзів, братів, батьків, дітей, жінок та армію. Причому за жінок та армію – стоячи, як за речі, які неможливо ні вибрати, ні оминути. Я бачив, наскільки ці ритуали, це спільне споживання отруйних еліксирів є для них важливим. Наскільки воно їх об'єднує, пов'язує, повертає до тями (якщо вона в них була), зводить з розуму (так само – якщо є з чого зводити), позбавляє несправжності, позбавляє зайвого, позбавляє совісті, позбавляє страху, позбавляє сил, позбавляє безсилля. Я розумів, скільки мужності й непоступливості вимагає алкоголь, скільки він вимагає уваги, скільки шаленства. Я також відчував, що чоловіки, котрі не пили, жодної симпатії в мене не викликають. Були це переважно дорослі громадяни з дитячою поведінкою і дитячими знову ж таки травмами (хоча що я тоді міг знати про дитячі травми?) – спокійні, прилизані, добре вдягнені. Одним словом, за часів мого дитинства чоловіки такими бути не мали. Підозрюю, з того часу мало що змінилось. Принаймні для мене. Я спостерігав, як вони оминають крикливі компанії, де розливається живий вогонь, де займається кисень, де підсмажуються на багаттях запеклості й розчулення серце та легені моїх улюблених дорослих пияків. Я помічав, як їх лякає чуже сп'яніння, але як ще більше вони бояться свого власного, як їх жахає сама лише думка про те, що свідомість може зрушити з місця, мов товарний вагон, що вона може важко ковзнути в напрямку сонця, й спробуй тоді зупини її, спробуй поверни на місце. «Добре, – говорив я сам собі, – я розумію, як у них там, у дорослому світі, все відбувається. І коли я виросту, я завжди буду на боці тих, у кого зриває дах і займається серце. Оскільки саме за ними вся правда цього світу. І вся його печаль».
Минув час, саме так усе й сталось.
150
Безперечно, я все романтизую. Я романтизую світлий і прозорий світ довкола себе, додаю сонячних відтінків до всіх своїх дитячих сумнівів та вагань, бачу все таким, яким бачити хочу, мало зважаючи на те, як усе виглядало насправді. Я любив цих людей, мені подобалися їхні звички, якими б шкідливими вони не були. Мене не травмували сварки й скандали дорослих, не відлякувала їхня нещирість та невпевненість. Я знав, що поза тим вони все роблять правильно, їхній світ складається з мудрих висловів та серйозних занять, з важливих дрібниць і таємних субстанцій. Я від початку сприйняв на віру всі їхні правила поведінки як єдино можливі та максимально чесні. Я зрозумів, що алкоголь робить їх сильними та слабкими водночас. І мені теж хотілося бути саме таким – сильним і слабким водночас. Мені хотілося мати доступ до всіх механізмів, мати можливість керувати сузір'ями, мати час насолоджуватися повенями та припливами, мати сміливість за все це відповідати.
200
Дитинство лишило в мені відлуння хрипких від любові голосів, відлуння щемких і радісних співів, тіні, що падають від дерев, сяйво жіночого волосся, світло жіночої шкіри. Дитинство лишилось у мені святом, довгими святковими столами, зеленими червневими сутінками, крізь які пробивається
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жити — пити», після закриття браузера.
